В Україні найчастіше переслідують за військові злочини

В реєстрі осіб, що переховуються від органів влади, є більше 10 тисяч осіб, яких засуджують за самовільне залишення військової частини та дезертирство.

Майже половина засуджених (5424) зареєстровані в Севастополі. В Донецькій області зареєстровані — 588 дезертири, в Луганській — 302.

Найбільш поширений військовий злочин — дезертирство (ст. 408 КК). Усього по цій статті переслідується 10 251 осіб, з них 7259 — за самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від служби, 2992 — за дезертирство зі зброєю або за попередньо змовою групою осіб.

Що таке дезертирство?

«Початком проходження військової служби є день відправлення у військову частину з військового комісаріату. Така особа є військовослужбовцем і її дії кваліфікувати за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) або 408 (дезертирство).

Слід відрізняти дезертирство від самовільного залишення військової частини або місця служби, адже один лише факт тривалого (наприклад, більше місяця) незаконного перебування поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися від військової служби взагалі. Обов’язковим елементом дезертирства є бажання особи не служити в армії взагалі», 

— коментує юрист Роман Титикало.

Кенюль Гафарлі, юрист компанії «Міллер»:

В стані неоголошеної війни на сході України, що формально має статус антитерористичної операції, різні військові інституції, нерідко, спекулюють терміном дезертирства, підмінюють поняття та погрожують тюремним строком тоді, коли для цього відсутні будь-які підстави, тому, для захисту власних прав та законних інтересів, варто звернути увагу на наступне.

Дезертирство, на відміну від інших військових злочинів, відрізняє наступне:

1. Суб’єкт злочину. Дезертиром може бути тільки військовослужбовець. До особи, що не має статусу військовослужбовця не може бути застосовано відповідальність за дезертирство, а тому, особи що ухиляються від проходження строкової служби, зокрема не з’являються за викликом у військомат, не можуть вважатися дезертирами, такі дії мають бути кваліфіковані за ст. 335 КК України — ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

2. Мета дезертирства одна — ухилитися від військової служби, тобто дезертир повинен діяти з прямим умислом і цей умисел має бути доведений в суді.

3. Дезертирство передбачає ухилення від військової служби назавжди, а тому самовільне залишення військової частини або місця служби на день, тиждень чи місяць не може бути кваліфіковане як дезертирство.

Що робити, якщо вас оголошують дезертиром?

У разі, якщо особу визнають дезертиром, Кенюль Гафарлі рекомендує наступне:

Якщо вас викликають до військової прокуратури чи до іншого органу з підозрами у дезертирстві перш за все варто переконатися, що такий виклик законний і оформлений у вигляді повістки. Вона має бути вручена не менш ніж за 3 дні до дня виклику, в іншому випадку виклик є неналежним та не може бути підставою для прибуття до органу, що викликає.

Особа може бути звільнена від покарання, якщо під час досудового слідства чи cудового розгляду буде доведено, що особа:

• незаконно призвана;
• отримала поранення, має захворювання або контузію;
• перебувала в полоні;
• має незадовільний психологічний стан;
• має висновок військово-лікарської комісії про непридатність до подальшої служби або інвалідність;
• була змушена покинути частину, виключно через важкі родині обставини, а на рапорт про надання відпустки не відреагували;
• потребувала медичної допомоги, а в частині не давали направлення у госпіталь;
• призвана з захворюванням, що перешкоджало службі тощо.

«Якщо проти особи вже відкрито кримінальне провадження та справа розглядається в суді, то щире каяття може бути підставою для пом’якшення покарання, про це свідчить судова практика. Зокрема, про це зазначено у вироку Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Обставиною, яка пом’якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинувачуваного, яке ґрунтується на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, визнання вини та готовністю підлягати кримінальній відповідальності», 

— коментує Олена Лисенко, керівник комунікаційного напрямку ГО «Юридична Сотня».